Ковчег на колесах

Нещодавно брати і сестри – давні друзі і нові приятелі зі школи «Особлива дитина», терцентру інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату, осередку «Передзвін», групи взаємодопомоги «Фенікс», волонтери «Скарбниці надії» та братчики Свято-Софіївського братства мандрували, відвідуючи святині та історичні місця Волині, Поділля і Буковини.

Протягом двох днів ми проїхали близько 900км. Молитва супроводжувала нас від початку і до кінця подорожі. Рівне, Кам’янець-Подільський, Хотин, Чортків, Бучач, Рукомиш, Зарваниця, Збараж – це місця наших відвідин.

Буває ставиш собі запитання – чи потрібні такі поїздки, який у них смисл. І розумієш, що смисл з’являється тоді, коли є мета. Для прочанина ж мета – це зустріч з Богом, а у Бозі один з одним. Ще у вітхозавітні часи люди йшли на паломництво до Єрусалимського храму. Згодом християни мандрували і тепер мандрують до святих місць, де століттями святі отці і матері молилися і жертовно жили для Істини та один для одного. Завжди у цих місцях відчуваєш духовну теплоту і радість. Тут часто зустрічаєш духовно близьких тобі людей, споглядаєш природу, отримуєш новий досвід. Це і є зустрічі з Творцем, зустрічі з братом і сестрою у Христі.

Звичайно, коли серце відкрите до Бога, такі зустрічі Господь посилає усюди, навіть, якщо ти прикутий до ліжка чи візка. Та коли є можливість разом стати прочанами, чому б цим не скористатися.

Автобус став своєрідним ковчегом, на якому ми відвідували замки і міста з середньовічною архітектурною забудовою, храми і монастирі, каньйони вздовж річки Смотрич, мальовничі береги Дністра і Стрипи.

Під час переїздів читали Слово Боже, дивилися мультфільми і фільми на євангельську тематику. Переглядали і обговорювали декілька фільмів польського режисера Кшиштофа Кислевського «Декалог» («Десять Заповідей»). Говорили про природу і зміст Літургії і таїнств Покаяння і Євхаристії. Про загальну схему богослужінь. Людям це цікаво, бо духовенство про це, зазвичай, не розповідає і більшість народу Божого лише приблизно знає, що відбувається у храмі.

Не дивно, що переважна більшість так рідко приступає до Причастя - зустрічі і єднання з Христом. А через Нього – до єднання один з одним в Общину - Церкву. Тому так багато приходів і так мало общин. Мало у нас діл віри.

Дякувати Богу, прочани цього разу були на Літургії (спільному служінні) у давньому храмі святого Онуфрія Великого на території скельного печерного монастиря XIV ст. над річкою Стрипою  в селі Рукомиші поблизу Бучача.

Багато братів і сестер посповідалися і причастилися, а після богослужіння на березі ріки, біля скель, зібралися на трапезу любові.