Дай мені, Боже, хоча б у маленькому послужити і не хизуватися цим

отець Віталій Поровчук

Мандруючи зі своїми друзями у червні цікавими місцями Західної України, вкотре переконуюся, що ми маємо прекрасну країну і люди у нас прекрасні у своїй більшості. Зрештою, як і всюди у світі. Буваючи і мешкаючи в інших країнах, теж в цьому переконався.

Маючи завдання написати новинний репортаж про літні відпочинкові заходи громадської організації «Спілка інвалідів з дитинства «Передзвін», вирішив написати більше про людей, а не події.

Ми вже не один рік мандруємо разом, відвідуючи монастирі, храми, замки, природні заповідники. Збираються мами з дітьми, які мають фізичні чи розумові обмеження та їхні друзі і їдемо автобусом на два чи три дні у подорож. Робимо також невеликі табори у лісі. Всім нам приємно бути разом, молитися, спілкуватися. Цікаво побачити щось нове і з кимось новим познайомитися.

Цього року у червні мали мандрівку Волинню і Галичиною. Відвідали Луцьк, Белз, Крехів, Жовкву, Львів та Олесько. Були на території заповідника Розточчя і молилися у печерному храмі печерного монастиря у Страдчі. Потім був дводенний табір на пластовій оселі у Клевані та поїздка у «полуничне царство», як ми його назвали, у село Іванівку на полуничні грядки Любові Іванівни. Господиня подарувала нам стільки полуниць, скільки ми могли донести. Окрім відер, які ми з собою взяли, Любов Іванівна спакувала нам ягоди ще й у коробки.

Мандрівку на Волинь і Галичину, а також табір у Клевані вдалося організувати завдяки підтримці відділу у справах сім’ї та молоді Рівненської ОДА та управління у спрвах сім’ї, молоді і спорту Рівненського міськвиконкому.

Особисто мені в цих поїздках і відвідинах запам’ятовуються спілкування і зустрічі з людьми. Наші друзі, молоді люди з «Передзвону», за декілька тижнів готуються до поїздки, розпитують про все. А в дорозі їм усе цікаво, вони радіють і ця радість передається мені, передається іншим.

В останній поїздці до Львова ми познайомилися з нашими новими друзями з львівської і кам’янець-подільської спільнот «Віри і світла» – руху, що опікується розумово неповносправними особами у багатьох країнах світу. Дивилися виставу, що її підготували віросвітлянці з Кам’янця, про Ісуса Христа і про дух євангельської любові. Потім співали, спілкувалися. Цього спілкування дуже не вистачає неповносправним людям. У більшості міст, містечок, не кажучи вже про села, вони такої можливості не мають. Не мають, бо ми їм не допомогли таку можливість створити. Все залежить від того, що є  в нашому серці.

Завжди треба починати з себе і починати з малого, щоб послужити Богові і людині, що поруч біля тебе. А потім Господь поведе і благословить, якщо це буде Йому угодне.

Після наших червневих мандрівок я зустрів свою давню знайому дівчину, молоду жінку, з якою ми колись разом служили волонтерами. Пам’ятаю, як ми до півночі удвох сиділи на сходах Бориславської школи-інтернату для паралізованих дітей і говорили про Бога, про життя у Церкві, про те, як краще допомагати людям у потребі.

І от зараз я зустрів її з маленьким сином, хворим на ДЦП, якого вона всиновила. Мені важко описати цю любов і радість, яку випромінювали їхні очі. Ця сестра розпочинала з малого у своїй праці для ближнього. Тому що вона мала відкрите серце і добрий намір, Бог повів її далі служити діяльною любов’ю ближнім. Такі ж очі в іншого мого знайомого, який усиновив зі своєю мамою трьох сиріт.

Це нам приклад. Я так не можу. Дай мені, Боже, хоча б у маленькому послужити і не хизуватися цим.

Хто хоче послужити разом, може знайти наші контакти через «Четверту владу» або на сайті місії «Православне діло».

Опубліковано у блог священика, особлива потреба, Православне братство, про любов. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>