Відкрити радість любові

Учасники екскурсії зі студентами Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту. Фото Олени Гончарук.

Рівненське православне молодіжне Свято-Софіївське братство паломницькою поїздкою на Кременеччину завершило цьогорічний проект підтримки друзів з фізичними та розумовими обмеженнями, який фінансувався управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту Рівненського міськвиконкому.

Проект складався з двох частин – катамаранного сплаву по річці Случ з відвіданням святих та історичних місць Корця, Межирічів, Губкова, Маренина, Городниці на Житомирщині та з паломництва автобусом до святинь Стіжка (давнє княже місто Данилів) і Кременця з відвіданням музею, ботанічного саду, мандрівкою у лісах Кременецьких гір.

У Кременці відбулася зустріч зі студентками Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту, які вивчають соціальну педагогіку, тобто готуються працювати для неповносправних дітей і молоді у майбутньому. За чаєм і тортом в інститутській їдальні гарно у спілкуванні провели час. Батьки та волонтери, братчики з Рівного розповіли про досвід свого служіння для людей з особливими потребами у громадській організації інвалідів з дитинства «Передзвін» та у групі взаємодопомоги людей у сфері психічного здоров’я «Фенікс».

На славнозвісній горі Бона над Кременцем. На передньому плані Людмила Дияк, Іван Христунов, Олександр Радіонов. Фото Сергія Одарченка.

У цих мандрівках учасники разом зі священиком моляться і читають Євангелію, спілкуються на різноманітні теми, співають і відпочивають.

Згадалася книжка львівського психіатра, психотерапевта і давнього волонтера – Олега Романчука – «Коли вам сниться музика».  Ось деякі витяги з неї: «… одним з покликань неповносправних людей, одна з їхніх важливих ролей у суспільстві – ініціювати нас на цю дорогу внутрішніх перетворень, відкриття глибших, справжніх цінностей, суті нашого призначення у цьому світі…

І це так важливо для нас, щоби ми могли творити нове, інше суспільство, інше людство – не за моделлю піраміди, на сходинах якої ми боремося один з одним, щоб опинитися вище, мати більше, а за моделлю мозаїки – де кожен має своє важливе місце, де ми доповнюємо один одного, щоб разом утворити щось красиве, цілісне…

Чи не про таку модель людства пише апостол Павло, коли каже, що ми – одне тіло, у якому кожен член важливий, а «найменші – у найбільшій пошані». Може якраз тому, що найменші, найслабші – неповносправні, діти, старенькі – є тією об’єднуючою силою, яка тримає нас разом, допомагає усвідомити, що ми одне ціле, що ми потребуємо один одного, що наша найбільша радість – не в тому, що ми перемагаємо один одного і вилазимо на оту «вершину піраміди» – але у тому, що ми відкриваємо радість любові…».

Опубліковано у блог священика, група "Фенікс", Звітність, на Рівненщині, особлива потреба, Православне братство, про любов. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>