Наше братство

У зв’язку з поширенням недостовірної інформації про громадську організацію «Рівненське православне молодіжне Свято-Софіївське братство»  на інформаційних ресурсах зацікавлених кіл, подаємо цей текст.

Рівненське православне молодіжне Свято-Софіївське братство зареєстроване в органах державної влади як громадська молодіжна організація для виховання молоді на засадах православної християнської віри і українського патріотизму, для плекання спадкоємності традицій українських православних братств попередніх століть. Оскільки віра без діл є мертвою, братчики намагаються жити за давнім християнським принципом – молись і працюй. Як нам це вдається – не нам оцінювати, хай це оцінить Господь і люди.

Братство фактично існує вже шістнадцять років. Довгий час членами Братства були люди, які належали до Української Православної Церкви Київського Патріархату, аж поки нас не виключили з цієї юрисдикції.

ДИВІТЬСЯ: “Молодіжне православне братство: чим займається і чому у вигнанні”

У 2009 році члени нашої православної молодіжної спільноти підтримали священиків та вірян Рівненської єпархії УПЦ КП, які підняли питання про системне порушення у Церкві норм канонічного права. Йшлося про занедбання принципів соборності у житті Церкви. Це коли не скликаються собори різних рівнів (загальні збори) з участю як духовенства, так і вірян.  Йшлося про  російську царську і совєтську, ще більш брутальну, традицію зосередження церковної влади  в руках вузького кола світських і церковних сановників.

В таких умовах немає виборності церковних посад і звітності та ротації осіб, що їх обіймають. Відсутні прозорість та контроль за діяльністю посадових осіб як у священному сані, так і вірян, контроль за коштами. Немає передбаченого канонами незалежного церковного суду. Його функції підміняє патріарх та вузьке оточення. Таким чином, вище духовенство розглядає скарги на самих себе… Створена закрита псевдо церковна система. При цьому церковні ієрархи часто обслуговують інтереси корумпованих політичних кіл.

Все це призвело до того , що в Церкві поширилася страшенна корупція. Від кандидатів у священний сан, починаючи з диякона до єпископа, вимагалися хабарі, що суворо заборонено канонами. Найкращі випускники семінарій та академій відмовлялися від цього, гірші приставали на пропозиції. Процвітало хабарництво при призначенні на парафії чи на інші прибуткові посади. Так формувався невідповідний кадровий склад кліру. А клір покликаний бути духовними провідниками нашого народу.

Запроваджувалися корумповані схеми для крадіжок церковних і державних коштів, виділених на храмове будівництво та інші потреби. Запроваджувалися прейскуранти на треби у храмах – винятково московська неканонічна традиція.  Відбувалося моральне розкладання серед священнослужителів та церковнослужителів аж до випадків гомосексуального насилля та доведення священиків та семінаристів до самогубства.

Все це призвело до занепаду парафіяльного життя, системи духовної освіти і просвіти  вірян, особливо молоді. Так і не було створено місіонерських осередків та благодійних місій для опіки над хворими, покинутими, немічними, залежними від алкоголю. Не звучить голос Церкви на захист мільйонів абортованих дітей.

Це характерно, у більшій чи меншій мірі, як для Московського, так і для Київського патріархатів. Є, щоправда, деякі винятки серед єпископів та багато винятків серед священиків і вірян. Проте, ці чесні люди усунуті від керівництва церковним життям і не мають змоги впливати на визначення церковного курсу.

Отже, нам треба покаятися і повертатися до витоків церковного життя – євангельського духу, церковних догматів і канонів. Варто змінити накинуту більшовицькими спецслужбами нецерковну систему, бо наші люди ще остаточно не втратили віри, є добрими і потребують добрих пастирів. Зробити це треба поки не пізно, інакше наш народ і держава загинуть. На жаль, більшість цього не розуміє і тепер, навіть коли ми умилися кров’ю.

Подібними вадами старої системи просякнуті всі сфери суспільного життя, зокрема,  вища школа, медицина, комерція, політика, військо та спецслужби. Недаремно корумпований єпископат має стільки спільних «починань» з корумпованими чиновниками. Та все ж, оздоровлюватися ми повинні починати у Церкві. Буде дух євангельський, благочестивий у Церкві, будуть зміни у всьому суспільстві, буде єдина Українська Церква.

Про це Братство говорило останніх десять років. Ми давали конкретні пропозиції єпископату як почати змінювати ситуацію на краще. Працювали у єпархіальних та синодальних відділах у справах молоді, координували місіонерські та благодійні  проекти, налагоджували контакти і співпрацю з громадськими організаціями і державними установами. На жаль, більшість наших пропозицій залишилися не почутими з боку церковної ієрархії, проте, відгукнулися інші Братства, громадські активісти, освітні установи та заклади соціальної опіки.

Після підтримки Братством своїх духовних отців – старших священиків, які запропонували керівництву Київського Патріархату відмовитися від симонії – хабарництва при рукопокладенні у священний сан, нас звинуватили у наклепах та інших гріхах і з порушенням  норм канонічного права вигнали з храмів та позбавили можливості молитися у своїх громадах.

ДИВІТЬСЯ: “Ми збираємося по домівках один одного”

У цих складних обставинах нам простягнули руку допомоги наші православні брати з Польщі та Німеччини, згодом з Греції – єпископи, ієромонахи, ієреї, братчики – українці, німці, поляки, білоруси, грузини за національністю і справжні християни за духом. Всі вони є прихильниками помісної Православної Церкви київської традиції, всі вони моляться і працюють, щоб в Україні така єдина Українська Церква постала.

Більшість членів Свято-Софіївського братства духовно окормлюється  у незалежній православній парафії преподобного Іова Почаївського, настоятелем якої є о. Юрій Велігурський. Благословення на це служіння й антимінс нам дав єпископ Іриней Кліппенштейн, німець за національністю, який народився на засланні і провів дитинство та юність з висланими українцями  у Казахстані. Він був  рукопокладений в єпископи останнім у СССР катакомбним владикою, в’язнем комуністичних таборів, схиархиєпископом Лазарем Журбенком та єпископом Веніаміном Русаленком. Катакомбна Православна Церква у період совєтської окупації була у підпіллі, бо не хотіла співпрацювати з атеїстичним тоталітарним режимом, виконувати злочинні завдання і бути під контролем КГБ. Такий наш вибір і служіння підтримав інший в’язень совєтського режиму, український філософ і громадський діяч Євген Сверстюк, який був особисто знайомий з владикою Лазарем Журбенком.

Ця  підтримка Євгена Олександровича Сверстюка була засвідчена нам особисто і на шпальтах редагованої ним газети «Наша віра», у якій згодом також публікувалися і наші матеріали.

ДИВІТЬСЯ: “Священнослужитель чи піп?”

Діяльність Братства  цікава ще й тим, що воно стало своєрідним майданчиком, який поєднує православну молодь та старших людей різних юрисдикцій на ґрунті спільної праці для хворих, сиріт, залежних від алкоголю, поранених, для війська, для захисту життя у лонах матерів. Ми видали десятки тисяч книг, реалізовуємо освітні та просвітницькі проекти.

Членами Братства є також і парафіяни церков Київського патріархату. Ми співпрацюємо з вірянами з УАПЦ, УГКЦ та УПЦ МП. Наприклад, парафії московського патріархату, зрештою, як і київського, розповсюджували наші тверезницькі видання. З греко-католиками робимо багато спільних проектів для допомоги хворим дітям і молоді та для захисту життя в лонах матерів, щоб не вбивали дітей абортами.  Братчики плідно працюють і на журналістській ниві, провадячи фахові журналістські розслідування для протидії корупції на тому рівні, на якому вони можуть. Керівники Братства є членами Національної скаутської організації України «Пласт», виховуючи дітей і молодь у цій патріотичній спільноті.

Те, що не можуть зробити єпископи і політики зверху, ми намагаємося зробити знизу. Літом ми їздимо на великому автобусі «Неоплані» на прощі чи в інші безкоштовні мандрівки, організовані для наших друзів з особливими потребами і їх батьків. Переважна більшість цих родин належить до Київського і Московського патріархатів і в нас усіх немає жодних протиріч. Це такий собі ковчег на колесах.  Хай це буде маленька модель майбутнього поєднання з Христом, через Христа і у Христі всіх українців в єдиній Церкві. Поєднання може бути лише на основі любові до Бога, тобто любові до правди, до конкретної людини, яка поруч біля тебе, до Божого закону і державного закону. Любов завжди конкретна і не ховається за загальними фразами про любов до України, Церкви та людства.

ТАКОЖ ДИВІТЬСЯ:

Що робити, щоб люди не билися: про рівненський меморандум щодо єдності Церкви.

Газета «Православне діло». Шість номерів у PDF

 

Опубліковано у блог священика, Звітність, на Рівненщині, особлива потреба, Православне братство. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>