Духовні витоки місії

Рівненська благодійна місія «Православне діло» отримала свою назву, щоб підтримувати спадкоємність традиції православної благодійності, започаткованої преподобномученицею нового часу матір’ю Марією Скобцовою.

Матір Марія (в центрі) з матір’ю Євдокією та матір’ю Любов’ю. Villa de Saxe, 1935 рік

Матір Марія 1930-40 роках була монахинею Православної Церкви Константинопольського Патріархату у Франції. Вона започаткувала місію «Православне діло». Її життя та духовний подвиг дуже потрібні нам тепер, коли наша віра стає кволою, коли храми переповнені зазвичай лише на Пасху і наше християнство все більше набуває ознак обрядовір’я, а ми до всього байдужими.

Матір Марія (світське ім’я та дівоче прізвище Єлизавета Пиленко) народилась у 1891 році в Ризі, в сім’ї, що належала до української аристократії. Після трагічних подій в Росії 1917 року емігрувала на Захід і в 1932 році прийняла чернечий постриг. Протягом 12 років аж до своєї мученицької кончини матір Марія жила життям монахині, порадника, адміністратора декількох притулків для хворих, не кажучи вже про те, що була кухаркою, письменницею і організатором благодійних місій.

Після постригу мати Марія побувала в Естонії в Пюхтицькому жіночому монастирі, в рідній Ризі, їздила у Фінляндію на Валаам. Але поклик свій вона бачила не в затворі, а в жертовному служінні та чернецтві у світі.

Мати Марія писала про християнство: «Рожеве християнство» – де воно, це рожеве християнство? У християнства нема кольору, тому що розпечена сталь немає кольору і на неї не можна навіть дивитись, аби визначити її колір. Християнство, як розпечена сталь, пронизує серце і спопеляє його. І тоді людина волає: Готове моє серце, готове!». І в цьому все християнство. Але є багато підмін християнства. Є, наприклад, релігія «благоденственного і мирного життя», це начебто гармонійне поєднання правил з побутом. Серце не спопеляється, а мліє в час богослужіння. Світло не засліплює, а ніжить. Що ж? Може блаженні ті, що мліють, блаженні обласкані, мирні і безтурботні… Християнство якимось великим болідом впало на нашу планету і розкололо її на дві частини. Християнство падає в душу кожної людини, кожної нації, кожної епохи і розколює їх на дві частини. Одна частина спокійно продовжує жити як раніше жила, а інша починає горіти. Блаженне палаюче серце, тому що воно готове! Або християнство – вогонь, або його немає.

Якщо раніше у житті Єлизавети Скобцової було стільки невизначеності і духовних пошуків, то тепер монахиня Марія намагається жити так, щоб іншим стало тепліше. По-євангельськи. Вона створює місію «Православне діло» для розбудови мережі притулків для хворих, сиріт і покинутих. Позичає великі гроші і при цьому каже: «Ви думаєте що я безстрашна. Ні, я просто знаю, що це потрібно і що це буде. Я просто відчуваю часом, що Господь бере мене за комір і змушує мене робити те, що Він хоче. Так і зараз з цими притулками. З точки зору здорового глузду це безумство, але я знаю, що це буде. Буде і церква, і їдальня, і великий гуртожиток, і зал для лекцій, і журнал. Збоку я можу видатись авантюристкою. Нехай! Я не розмірковую, а повинуюсь…».

Одного разу вона йшла по вулиці у великих чоловічих чоботах. До неї підійшов чоловік і запитав: «Матушка, це вас змушують носити такі жахливі чоботи для підкорення плоті чи для смирення? Моя молода донька пішла в монастир і моє серце обливається кров’ю, коли я думаю, що моя бідна дівчинка теж ходить в таких чоботах». Мати Марія засміялась: «Справа набагато простіша: в мене просто немає інших чобіт».

В той самий час вона відкривала практично безкоштовні їдальні, будинки для хворих і безпритульних. І завжди це не було просто абстрактне милосердя, абстрактний гуманізм, ні, вона з незбагненним завзяттям працювала, облаштовуючи при цих своїх притулках православні храми – у нежитловому будинку, гаражі, в жахливих руїнах. Сама розписувала іконостаси, робила прекрасні вишивки релігійних сюжетів, вишивала священиче облачення. І найбільше за все намагалася наситити знедолених людей «не хлібом єдиним, але всяким словом Божим».

Під час війни і окупації Франції мати Марія разом зі своїми сподвижниками рятувала у своїх притулках безліч приречених на смерть людей. За це її заточили у нацистському концтаборі для жінок Равенсбрюк. 16 квітня 1944 року мати Марія святкувала свою останню Пасху. Вона прикрасила вікна бараку художніми вирізками з паперу, хоча в таборі були заборонені всі види свят, в тому числі релігійних. В таборі вона залишалась вірною своєму покликанню – відвідувала чужі бараки, втішала жінок, читала їм Євангеліє, розповідала про Бога, продовжувала вишивати святі ікони. У зв’язку з хворобою, хвору матір Марію перевели в Юген-табір, в якому перебували дівчата і молоді жінки. А 31 травня 1945 року вона свідомо одягнула одяг з номером молодої жінки, багатодітної матері, яку мали стратити в газовій камері, та пішла замість неї на смерть.

16 січня 2004 року Священний Синод Вселенського Патріархату в Константинополі прийняв рішення про канонізацію монахині Марії Скобцової та інших співробітників місії «Православне діло», що загинули як новомученики.

Мати Марія Скобцова залишила по собі багату писемну спадщину. Написала багато праць на богословську тематику, в яких проповідувала те, що ми не можемо бути християнами лише за назвою, а маємо прийняти Христа в своє серце, щоб з’єднатися з Ним і один з одним у Ньому й, таким чином, творити Церкву – таємне Тіло Христове.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>